Тренінг гармонійних дитячо-батьківських взаємин «Батьки і діти: шляхи взаємодії»

  

  

Тренінг гармонійних дитячо-батьківських взаємин

«Батьки і діти: шляхи взаємодії»

 

Мета:

·                       гармонізація стилю виховання

·                       розширення усвідомленості мотивів виховання в сім'ї

·                       оптимізація форм батьківського впливу в процесі виховання дітей

·                       надання допомоги батькам у розумінні дітей, активізація конструктивних ресурсів сім'ї.

Завдання тренінгу:

·                       формування навичок ефективного спілкування з дітьми

·                       підвищення психолого-педагогічної грамотності батьків

·                       дати певну модель побудови взаємин з дітьми і навчити різним навичкам міжособистісного спілкування, необхідним для реалізації цієї моделі

·                       самодослідження батьківських позицій, розвиток багатовимірності психологічного бачення дитячо-батьківських та інших міжособистісних відносин, подолання стереотипів, ригідних патернів поведінки.

 

Хід тренінгу:

1. Вступ (5 хв)

Представлення.

Повідомлення теми і мети тренінгу.

Прийняття правил групового процесу.

2. Ігрова вправа «Презентація» (20 хв)

Кожен учасник вибирає з запропонованих (дивись додаток 1) або малює власноруч малюнок-знак презентацію себе.

Далі учасники по черзі знайомляться один з одним і називають свої очікування.

3. Творче завдання «Ми хороші батьки» (40 хв)

- Наші діти це чарівні квіти, які ростуть і розквітають в батьківських долонях від батьківської ласки і турботи і всього того, що батьки роблять для своїх дітей. Тому зараз ми з вами створимо Чарівну квітку в батьківських турботливих долонях.

Кожен учасник отримає долоньки і квітки (додаток 2), на яких він прописує все те, добре і хороше, що він робить для своєї дитини. А потім створює творчу роботу з отриманого матеріалу.

4. Інформаційна вправа «Дві території» (15 хв)

«Я маю знати про дитину все...», «У ньо­го (неї) не має бути ніяких таємниць від мене», — так вважають багато батьків.

Намалюйте, будь ласка, схематичний малюнок двох територій: своєї і власної дитини.

А тепер давайте розглянемо на малюнках дві території (додаток 3)—дорослу й дитячу.

Найкраще ця модель може бути проде­монстрована на прикладі «території ма­тері». На малюнку 1 вид­но, що в ранньому віці терито­рія дитини цілком належить матері, зна­ходиться під її контролем.

Малюнок 2 показує, що чим старша стає дитина, тим більше їй потрібно власного простору, але все одно їй важливо мати спільне з мамою.

Звичайно, цей процес поступовий та індивідуальний, з постійною передачею прав і відповідальності в міру готовності дитини діяти незалежно від матері, од­нак уся проблема в тому, наскільки бать­ки готові надати ці права. Іноді на цих «територіях» можуть відбуватися цілі бої — дитині доводиться боротися за об­стоювання своєї самостійності, або, на­впаки, ситуація «маминого крильця» її дуже влаштовує, зате маму дуже обтяжує соціальна неспроможність дорослої ди­тини.

5. Вправа «Права батьків та дітей» (20 хв)

Учасники діляться на 2 групи («Діти» і «Батьки»).

Мета кожної групи — скласти список своїх прав. Потім вони по черзі називають ці права один одному. При цьому кожне право може бути внесене в остаточний спи­сок тільки тоді, коли воно прийнято іншою стороною. Кожна сторона може відхилити якесь право або наполягати на його зміні. Ведучий має право «вето» на припинення обговорення, він виносить прийняті обома сторонами права на обговорення.

Права батьків: 1.     Давати поради, вказівки. 2.     Контролювати виконання обов'язків. 3.     Заохочувати. 4.     Вибирати разом з дитиною школу, секції, гуртки.  5.     Захищати свою дитину, піклуватися про неї. 6.     Отримувати любов, повагу, увагу з боку дитини. 7.     Карати. 8.     Любити дитину. 9.     Мати право на помилку.

Права дітей: 1.     Приймати або не приймати поради. 2.     Мати і виражати свою думку, не зва­жаючи на батьківську. 3.     Вибирати свій імідж і спосіб дозвілля. 4.     Отримувати любов і увагу з боку батьків. 5.     Любити батьків. 6.     Вибір друзів та їжі. 7.     Помилятися і бути пробаченим.

 

6. Вправа «Через скло» (20 хв)

Мета: розвиток уміння проникати у внутрішній світ іншої людини, ставити себе на її місце, адекватно оцінювати та розумі­ти її психоемоційні стани.

Група ділиться на дві підгрупи, утворю­ючи дві шеренги так, щоб всі сиділи облич­чям один до одного (якщо в групі непарна кількість учасників, тренер також бере участь у виконанні вправи) або розбивається на пари і тоді це парна робота.

Інструкція: «Уявіть собі, що, вам терміново слід передати своїй дитині якусь важливу інформацію, і ви намагаєтеся це зробити через скло, тому що дитина через декілька хвилин від’їжджає і не може вийти до вас. І здійснити це ви можете лише мовч­ки, без слів, невербально. Часу у вас неба­гато. Той, кому передають інформацію, має зрозуміти, що йому повідомляє його знайо­мий».

На першому етапі вправи тренер пропо­нує одній шерензі виступити в ролі тих, хто передає інформацію, а іншій, — у ролі тих, хто сприймає повідомлення. Доцільно дати учасникам можливість підготуватися до виконання вправи. Коли всі готові, тренер пропонує кому-небудь з першої шеренги почати передавати інформацію, а всіх інших просить уважно спостерігати. Після того як інформація буде передана, той учас­ник групи, кому вона була призначена, роз­казує, що він зрозумів. Інші учасники у цей час можуть висловлювати свої версії вербалізації тексту. Це активізує роботу, дозволяє набути більшого матеріалу для об­говорення, знижує напруженість. По завер­шенні той, хто передавав повідомлення, говорить, чи правильно його зрозуміли, і за необхідності вводить корективи.

7. Теоретична інформація  «Каталог негативних ефектів і батьківських реакцій» (25 хв)

1.Наказ, директивна команда

Ці повідомлення говорять дитині, що її почуття або вади неважливі; вона має діяти відповідно до того, чого хочуть батьки («Мені неважливо, що ти збираєшся роби­ти: негайно йди додому»).

Вони повідом­ляють про неприйняття дитини такою, якою вона є в цей момент («припини кру­титися навколо мене») і спричиняють страх перед батьківською владою.

Вони можуть зумовлювати відчуття образи, злості, опору й повідомляти дитині, що батьки не довіряють судженням або здібностям дитини («Не чіпай цього, відійди від маляти»).

2. Застереження, попередження, погроза

Ці реакції батьків спричиняють у дітей відчуття страху та покірності («Якщо ти цього не зробиш, то пошкодуєш»).

Вони та­кож можуть спричиняти опір і ворожість, як попередні реакції. Ці повідом­лення говорять про те, що батьки не пова­жають бажання і почуття дитини («Якщо не припиниш гру, я все це викину»).

Ці по­відомлення також викликають у дитини бажання «випробувати» батьківську погро­зу для того, щоб побачити, чи батьки до­тримаються слова.

3. Вмовляння, моралізування, присо­ромлювання

Ці повідомлення кладуть на дитину тя­гар зовнішнього авторитету, обов'язку. Діти можуть відповідати на всі ці «повинен», «по­трібно», «необхідно» опором і ще сильнішим обстоюванням своєї позиції («Ти маєш зав­жди поважати старших»). Вони мо­жуть змусити дитину відчувати недовіру з боку батьків або викликати в неї почуття провини — «я поганий» («Тобі не слід так ду­мати»).

4. Поради, готові рішення

В таких повідомленнях діти часто пережи­вають свідчення того, що батьки не дові­ряють здатності дитини самій прийня­ти рішення. Вони можуть призвести до формування в дитини почуття залеж­ності й припинення розвитку само­стійності («Що мені потрібно зробити, тато?»). Поради часто передають почут­тя переваги батьків над дитиною («Ми з мамою краще знаємо, як треба»). У дити­ни також може з'явитися відчуття, що батьки її зовсім не розуміють. Поради можуть привести до того, що дитина пе­рестане розвивати свої ідеї.

5. Нотації, повчання

Діти зазвичай ненавидять нотації. По­вчання роблять з дитини учня, створюють відчуття підпорядкованості, неповноцін­ності. Діти часто не сприймають батьків­ських аргументів («Твої ідеї застаріли») і, як дорослі, не люблять, коли їм доводять, що вони не праві. Іноді діти воліють ігнорува­ти факти («Ну і що»; «Начхати»; «3і мною цього не трапиться»).

6. Критика, незгода

Ці повідомлення, мабуть, більше за інші спричиняють у дітей відчуття неадекват­ності, тупості, нікчемності: «Я поганий». Оцінки і судження батьків дуже впливають на «образ Я» у дитини. Як батько говорить про дитину, так і дитина говоритиме про саму себе. Критика також часто викликає контркритику («На себе б подивився»; «Самі так робите»). Оцінювання змушує дітей приховувати свої почуття від батьків («Якщо я їм скажу, мене лаятимуть»). Час­та оцінка і критицизм призводять до того, що діти відчувають: вони погані, батьки не люблять їх. Часто вони сердяться на все це, може навіть виникнути ненависть до батьків.

7. Похвала, згода

Усупереч поширеній думці, що похва­ла завжди добре впливає на дитину, вона часто дає негативний ефект. Позитивна оцінка, що не відповідає образу «Я» дити­ни, може викликати ворожість («Я нена­виджу своє волосся»; «Я погано грав, нез­грабно»). Відсутність похвали в родині, де зазвичай часто хвалять, може бути зро­зуміла дитиною як критика («Ти нічого не сказала про мою зачіску, отже, вона тобі не подобається»).

Похвала часто сприймається дитиною як маніпуляція—як спосіб м'яко змусити дитину робити те, що хочеться батькам(«Ти говориш це тільки для того, щоб я добре вчився»). Діти часто збентежуються, коли їх хвалять привселюдно, перед друзями. Іноді діти виявляють, що батьки їх не розу­міють, коли хвалять («Ти не сказала б цього, якби знала, як я насправді почувався»).

Діти, яких часто хвалять, можуть звикнути до похвали, стати залежними від неї і навіть вимагати її («Правда, я добре це зробив?», «Як я виглядаю?»).

8. Обзивання, глузування

Можуть мати руйнівний вплив на образ «Я». Найпоширеніша відповідь на це — по­слати повідомлення назад («Ти сам ледар»). Якщо таке повідомлення йде від батька з метою вплинути на дитину, це зменшує ймовірність того, що дитина зміниться за допомогою реалістичного погляду на себе. Замість цього дитина знецінить батьків­ське повідомлення («Мені не личить моя косметика. Це ж смішно»).

9. Інтерпретація, аналіз, діагноз

Ці повідомлення створюють у дитини відчуття, що її викрили, що батьки зна­ють мотиви її поведінки. Цей батьківський психоаналіз може фруструвати дитину, негативно діяти на неї. Якщо цей аналіз, інтерпретації правильні, то дитина дуже бентежиться, якщо неправильні, вона дратується, що її звинуватили несправед­ливо. Дуже частий аналіз повідомляє ди­тині, що батьки розумніші, мудріші, ди­тина відчуває надто велику перевагу з боку батьків. Повідомлення типу «Я знаю, чому» і «Я тебе бачу наскрізь» часто пере­ривають спілкування й вчать дитину не звертатися до батьків зі своїми проблема­ми.

10. Розрада, підтримка

Ці повідомлення не надто допомагають. Розрада може дати дитині відчути, що її не розуміють («Ти б так не говорила, якби знала, як я злякався»). Батьки втішають, адже вони засмучені, що дитині погано. Такі повідомлення говорять дитині, що ви хочете, щоб вона припинила відчувати те, що відчуває (засмучення, образу).

Діти можуть розглядати розраду як спробу змінити їх і часто перестають довіряти батькам («Ти говориш це тому, що хочеш підбадьорити мене»). Ці реакції часто мо­жуть зупинити подальшу комунікацію, тому що дитина відчуває, що батьки не приймають її переживань такими, якими вони є, і хоче, щоб вони швидше припини­лися.

11. Запитання, випитування

Запитання можуть означати для ди­тини, що ви їй не довіряєте, підозрюєте в чомусь, сумніваєтеся («Ти вимив руки, як я сказала?»). Діти відчувають у запитан­нях загрозу, особливо якщо не розуміють, навіщо їх запитують («До чого ти хи­лиш?»).

Якщо ви ставите запитання дитині, яка хоче поділитися з вами своєю проблемою, вона може запідозрити, що ви хочете зібра-ти інформацію,щоб за неї вирішити цю про­блему, а не дати їй змогу самій знайти по­трібне рішення. У цій ситуації питання об­межують свободу людини говорити про те, про що вона хоче, адже запитання диктує наступне повідомлення. Обмеження свобо­ди висловлювання ускладнює комуніка­цію.

12. Відволікання, перетворення на жарт

Дитина вважає, що не цікавить батьків, вони не поважають її почуттів. Діти дуже серйозні, коли хочуть поговорити про щось. Дражніння, жарт можуть змусити їх почу­ватися скривдженими. Відволікання дітей від важких почуттів може дати тимчасовий ефект, але почуття не минають. Відкладені проблеми рідко розв'язуються самі по собі. Діти, як і дорослі, хочуть бути вислухані, вони вимагають поваги.

5.1. Гра на закріплення отриманої теоретичної інформації (15 хв)

Учасники отримають картки з висловлюваннями. Потрібно розділити ці висловлювання на дві групи: батьківські, дитячі і дати відповідь до якої батьківської реакції воно належить (додаток 4)

7. Вправа «Подарунки» (15 хв)

Усі учасники стають або сідаютьу коло.

Інструкція: «Нехай кожен із вас по черзі зробить пода­рунок своєму сусідові ліво­руч. Подарунок треба описати, не називаючи, що саме даруєте, але так, щоб ваш сусід зро­зумів.

Працюємо в парах, а потім обговорюємо.

Під час обговорення звертають увагу на закономірності прийому й передачі інфор­мації, умови, що полегшують розуміння в процесі спілкування (виділення суттєвої ознаки «подарунка», концентрація уваги на партнері).

8. Вправа «Будинок виховання» (20 хв)

На аркуші паперу учасники малюють одноповерховий будинок (стіни, дах, стежка до дверей). Малюнок пови­нен займати майже весь аркуш.

На даху будинку батькам пропонується написати мету, яку вони ставлять перед собою у процесі виховання, роз­витку своєї дитини.

На стіні — завдання, вирішивши які, можна досягти заданої мети.

На стежці записуються методи, способи вирішення завдань.

Праворуч і ліворуч від стежки — бар'єри, перепони, які заважають досяг­ати вказаної мети.

Обговорення: Перед обговоренням ведучий нагадує про можливість задавати запитання на розуміння сказаного. Вони починаються зі слів: «Якщо я правильно тебе зрозумів...». Учасники тре­нінгу обговорюють мету, завдання, методи, бар'єри, таким чином їх усві­домлюючи. У такій дискусії батьки також дізнаються про думки інших, бачать нові варіанти, переоцінюють або утверджують свої думки.

9. Дискусія на тему «Чого ми чекаємо від наших дітей?» (20 хв)

Батьки по колу висловлюють свої думки, ведучий записує їх на  дошці.

Потім очікування аналізують з використанням таких критеріїв:

·        реальність—нереальність очікувань;

·        наявність суперечностей очікувань у різних членів групи (особли­ву увагу звертають на суперечності в подружжі);

·        чи є серед очікувань те, чого батькам не вдалося досягти в житті (і тепер вони будь-якою ціною намагаються спрямовувати зу­силля дітей саме в цьому напрямку, незважаючи на бажання, можливості дитини).

10. Гра «Згоден—незгоден»

Для гри потрібні набір «6 цеглинок»

Ведучий зачитує твердження (див. ниж­че). Ті учасники тренінгу, які згодні з цим твердженням, піднімають зелену цеглинку.  Незгодні  - червону. Далі відбу­ваються відстоювання групами своїх поглядів. Учасники, які змінили точку зору під час дискусії, можуть змінювати і колір цеглинки.

Твердження для розгляду:

Я вважаю, що повинен знати все, про що думає моя дитина. (Ні.)

Я мрію про те, щоб моя дитина досягла в житті того, чого не вдалося
мені. (Ні.)

Не можна бути другом власній дитині. (Ні.)

Сувора дисципліна в дитинстві розвиває сильний характер. (Ні.)

За суворе виховання діти дякують потім. (Ні.)

Після завершення дискусії відбувається короткий підсумок кожного учасника.

11. Арт-завдання «Солодощі для душі»

Завдання: приготувати частування для душі (додаток 5).

- Ні для кого не є секретом той факт, що в моменти поганого настрою, смутку, нам хочеться чогось смачненького. Осьми зараз і побалуємо себе і інших власноруч приготованими тістечками з начинкою з добрих слів і побажань.

Вибраємо вподобану вкусняшку, прикрашаємо її, а на зворотній стороні напишіть, будь ласка, побажання.

А потім в красиву коробочку потрібно скласти, перемішати і витягти навмання, заряджене позитивом частування для душі.