Етичні особливості професійної діяльності практичного психолога

Слово «етика» походить від грецького «ethos» — мо­ральність. Традиції та звичаї наших пращурів, які ще не мали по­ділу суспільства на класи, складали їх моральність, загально­прийняті норми поведінки. Відношення людини до свого роду, до інших людей закріплювались в той час звичаями, які мали більшу значущість, ніж юридичні норми та закони класового суспільст­ва. У сучасному суспільстві під моральністю прийнято розуміти сукупність принципів та норм поведінки, яка регулює відношен­ня людей один до одного, а також до суспільства, класу, держави, родини, і т.ін. Моральність підтримується особистими прагнен­нями, настановами, традиціями, вихованням. Найбільш загальні та значущі норми поведінки людей відносять до поняття мораль­них принципів. Моральність — це сукупність норм поведінки. Норми поведінки, в свою чергу, визначають моральне відношен­ня людей тому, що вони проявляються в їх діях та поведінці.

Наслідки спілкування з психологом-консультантом мають для клієнта велику особистісну значущість. Від дотримання ним ети­чних принципів професійної діяльності залежить те, яким буде втручання консультанта — розвиваючим або руйнуючим особис­тість клієнта.

У своїй роботі практичний психолог зіштовхується з так зва­ними етичними проблемами й «спокусами». Найбільш типові з них можуть бути такими:

1. Спокуса влади. Відомо, що в психолога є багато можливос­тей зробити людей залежними від себе. Погано, коли влада над вчинками й діями інших людей стає для когось самоціллю.

2.Проблема відповідальності психолога. На відміну від відпо­відальності звичайних людей (неспеціалістів) психолог не пови­нен всю відповідальність брати на себе. Його завдання більше складне — поступово сформувати почуття й готовність до відпо­відальності у своїх клієнтів. Сам же консультант відповідає за саму організацію такої допомоги, але не за прийняті рішення — це право (і відповідальність) належить клієнтові як суб’єктові самовизначення.

3. Спокуса «псевдосамовираження» на роботі, коли практи­чний психолог використовує свою професію скоріше для де­монстрації своїх достоїнств, ніж для допомоги людям, які зве­ртаються до нього. Але, з іншого боку, взагалі не робити ніякого враження на клієнта (не вміти подобатися йому) теж не можна. Проблема в тім, щоб у прагненні подобатися необхідно знайти таку міру, що не перетворила б роботу консультанта в театр одного актора, а дозволила б максимально виявити себе й клієнта.

4. Спокуса «професійної моди», коли в погоні за останніми новинками в галузі практичної психології консультант витрачає багато часу на ознайомлення з новими методиками й по- справжньому не встигає ні однією з них оволодіти. Але, з іншого боку, консультант, дійсно, не повинен відставати від останніх на­укових новинок. Імовірно, тут потрібна певна міра.

5. Проблема надмірного експериментування, коли консульта­нтові в якийсь момент захочеться узагальнити свій досвід і напи­сати наукову статтю або дисертацію. Можна помітити, як тоді клієнти з людей зі своїми проблемами можуть перетворитися для психолога-експериментатора в «статистичний матеріал», і допо­мога в рішенні їхніх проблем відійде на другий план. Природно, психолог-практик не повинен відмовлятися від наукового пошу­ку й експериментування, але пріоритетом все-таки повинна за­лишатися консультаційна допомога.

6. Спокуса працювати до безтями, забуваючи про своє здо­ров’я й про інтереси своїх рідних і близьких. Наприклад, психо­лог, щоб не здатися «черствим», усім роздає свій номер телефо­ну, постійно, навіть у святкові дні, влаштовує додаткові зустрічі зі своїми клієнтами та таке інше. Нерідко відсутність елементар­ної психогігієни праці психолога-практика призводить його са­мого в психіатричну лікарню. Необхідно вказати на те, що із си­ндромом «емоційного згоряння» одні автори (X. Джфрейденберг, К.Кондо) пов’язують професійну самовідданість роботі, надмірне співчуття, м’якість, а інші (Е.Махер), навпаки, — з авторитариз­мом і низьким рівнем емпатії. Як вказувала на своїх лекціях ві­домий психотерапевт О.С.Співаковська, консультант не повинен глибоко поринати в проблеми клієнта, якщо він не забезпечив свої «тили», які дозволили б йому вийти із проблем клієнта й по­вернутися у свій нормальний стан.

7. Спокуса спекуляції на відсутності загальноприйнятих критеріїв оцінки ефективності консультаційної роботи. Як ві­домо, консультація по суті своїй найчастіше прогностична, тобто орієнтована в майбутнє, й повноцінно оцінити якість ро­боти консультанта часто можливо лише через якийсь час (опе­ративні показники ефективності, тобто дані спостереження, самозвіти клієнтів, думки експертів і таке інше носять частко­вий характер). Не допомагають тут і показники ефективності, використовувані в наукових працях, оскільки часто вони бу­вають складні у використанні й відбивають лише окремі (до­сліджувані) аспекти самовизначення. Тому хтось із консульта­нтів, пославшись на відсутність чітких критеріїв ефективності, може працювати несумлінно й заявляти, що тільки «час пока­же», наскільки якісна їхня допомога клієнтові. Звідси однією з найважливіших стає проблема професійної совісті психолога- консультанта.

8. Проблема «пізнього прозріння» клієнта може виникнути при роботі із клієнтами, які захочуть осмислити якийсь важливий етап свого життя або все життя в цілому. Якщо консультант по­каже такому клієнтові, що багато чого із вчиненого людиною на­справді нікчемне й навіть злочинне, то цим він може нанести клі­єнтові більшу щиросердечну травму, після якої людина може бути в глибокій кризі. Імовірно, вести із клієнтами відверті роз­мови на такі теми можна лише тоді, коли консультант буде впев­нений у здатності людини пережити подібну ситуацію.

9. Проблема — це питання про те, чи має право консультант, сам до кінця не визначившись у своєму житті, допомагати само­визначатися іншим людям? Імовірно, відповідь і тут перебуває десь посередині. Але кожного разу консультант при роботі з кон­кретним клієнтом, повинен на певний час відкласти свої пробле­ми й зосередитися на проблемах клієнта.

10. Проблема відсутності на даний момент загальновизнаних ідеалів особистісного й професійного самовизначення. Відомо, що однією з істотних характеристик підліткового віку (і не тільки підліткового) є наслідування інших, прагнення впливати на ко­гось, переймати його кращі, з погляду клієнта, якості. Якщо ра­ніше були свої герої й загальновизнані таланти, на яких рівнялося багато молодих людей, то зараз більшість із них дискредитовано, а нові «герої» уже перетворюються в героїв анекдотів і часто асоціюються у свідомості більшості людей зі злочинною діяльні­стю.

Проста констатація й навіть усвідомлення існуючих етичних проблем не може задовольнити психологів-практиків. Етичний характер окреслених проблем досить делікатний, тому було б са­мообманом просто озброїти психологів готовими рецептами по­водження з клієнтом у складних ситуаціях. Внутрішня активність і професіоналізм самих консультантів повинні проявлятися й у тім, щоб уміти самостійно знаходити відповіді на складні мора­льні питання й гідно уникати неприємних ситуацій, для яких не­має й не може бути якихось єдиних рецептів.

Виходячи з вищезазначеного, логічно буде окреслити основні принципи роботи практичного психолога.

Значна частина з них очевидна і є загальноприйнятим станда­ртом поводження людини в суспільстві, а частина визначається специфікою професійної діяльності психолога. Першу групу принципів можна позначити такими правилами, як «не бийся з клієнтом», «не вбивай клієнта», «не нанось йому каліцтв», «не проводь консультацію в п’яному стані» і т.ін. Такого роду прави­ла є само собою зрозумілими і їх повинна знати й виконувати будь-яка вихована людина (у цьому змісті дані правила є навіть банальними). Але, на жаль, іноді й ці правила порушують, тому їхнє виділення все-таки правомірне. Другу групу принципів складають традиційні (етичні) принципи консультування. Хоча етичні принципи ще не сформульовані для профконсультанта, психотерапевта, практичного психолога й соціального працівни­ка в загальноприйнятому виді, але спроби їхнього виділення є (див. Фирсов, 1993; Климов, 1986; Мелибруда, 1986; Петровская, 1982; Руд естам, 1990; Пряжников, 1994). У найбільш узагальне­ному вигляді їх можна виділити наступним чином:

1.Не нашкодь! Або принцип не завдання збитків клієнту. Ор­ганізація роботи психолога повинна бути такою, щоб ні її процес, ні її результати не наносили збитку його здоров’ю або соціаль­ному стану.

2.Не оцінюй! Оскільки взагалі без оцінок (у тому числі й по­зитивних) працювати немислимо, іноді цей принцип уточнюють: не навішуй ярликів! Але можна було б сказати ще простіше: не вимовляй негативних оцінок уголос!

3. Принцип неупередженості психолога. Неприпустимо упе­реджене відношення до клієнта, яке б суб’єктивне враження він не справляв своїм виглядом, юридичним і соціальним станом.

4.Принцип обізнаної згоди. Необхідно сповіщати клієнта про етичні принципи й правила психологічної діяльності.

5. Сприймай клієнта таким, який він є. Цей принцип має по­требу в особливому коментарі. Л.А. Петровська, аналізуючи під­ходи К. Роджерса, пише: «Коли в Роджерса мова йде про таку установку терапевта, як «безумовне позитивне сприйняття», вар­то мати на увазі, що вона ставиться до почуттів «клієнта» і аж ні­як не припускає схвалення всього його поводження. Мається на увазі визнання права на яку завгодно гаму власних почуттів без ризику втратити повагу психолога, терапевта».

6. Принцип конфіденційності, тобто збереження професійної таємниці. Матеріал, отриманий психологом у процесі його робо­ти з клієнтом на основі довірчих відносин, не підлягає свідомому або випадковому розголошенню й повинен бути представлений таким чином, щоб він не міг скомпрометувати ні випробуваного, ні замовника, ні психолога, ні психологічну науку.

7. Поважай своїх колег по роботі, їхнє право на професійну твор­чість і самостійний вибір методів роботи. Критика й дискусії повинні проводитися аргументовано й тактовно. Неприпустиме з’ясування відносин між колегами й співробітниками в присутності клієнтів.

8.Принцип професійної компетентності: не передавай складні психологічні методики непідготовленим фахівцям і сам не вико­ристовуй методики, якими належною мірою не володієш. Психо­лог має право братися за рішення тільки тих питань, з яких він професійно обізнаний і наділений відповідними правами й пов­новаженнями виконання психокорекційних або інших впливів.

9. Знай міру взаємного одкровення із клієнтом, не дозволяй йому розповідати про себе потаємне (у кожної людини завжди повинен залишатися хоч невеликий тайничок душі, недоступний нікому), а також сам зберігай певну дистанцію із клієнтом, інак­ше можна втратити його повагу й довіру.

10. Не відбирай у клієнта права самому відповідати за свої вчинки.

11. Не виставляй свої знання напоказ, прагни допомагати кліє­нтові спочатку самостійно формулювати ті або інші положення й висновки. Конкретно цей принцип може проявлятися хоча б у тому, що психолог повинен миттєво замовкати щораз, коли, клі­єнт захоче щось сказати, навіть тоді, коли сам психолог «ще не висловився», і тоді, коли клієнт хоче сказати навіть «якусь ду­рість»…

12. Принцип добровільності участі в психологічних процеду­рах. Психолог повинен свою професійну діяльність будувати на основі поваги особистого достоїнства, прав і свобод, проголоше­них і гарантованих чинним законодавством. Робота допускається тільки після одержання згоди клієнта брати в ній участь.

13. Принцип безпеки застосовуваних методик. Психолог засто­совує тільки такі методики дослідження, які не є небезпечними для здоров’я клієнта.

14. Принцип попередження неправильних дій замовника. Пси­холог інформує клієнта про характер переданої замовникові ін­формації й робить це тільки після одержання його згоди.

15. Принцип співробітництва психолога й замовника. Психо­лог зобов’язаний повідомити замовника про реальні можли­вості сучасної психологічної науки в області поставлених за­мовником питань, про межі своєї компетентності й своїх мож­ливостей.

16. Принцип професійного спілкування психолога з клієнтом. Психолог повинен володіти методами психодіагностичної бесіди, спостереження, психологічного впливу на такому рівні, що до­зволяв би, з одного боку, ефективно вирішувати поставлене за­вдання, а з іншого — підтримувати у клієнта почуття задоволен­ня від спілкування з психологом. Виконувати психотерапевтичну роботу із хворим дозволяється тільки при наявності спеціалізації з медичної психології.

17. Принцип обґрунтованості результатів дослідження психо­лога. Психолог формулює результати дослідження в термінах і поняттях, прийнятих у психологічній науці.

18. Принцип адекватності методик. Застосовувані методики повинні бути адекватні цілям дослідження, віку, статі, освіті, ста­ну клієнта, умовам експерименту.

19.Принцип науковості результатів дослідження. У результа­тах дослідження повинне бути тільки те, що неодмінно одержить будь-який інший дослідник такої ж спеціалізації й кваліфікації, якщо він повторно зробить інтерпретацію первинних даних, які пред’являє психолог.

20.Принцип виваженості відомостей психологічного характе­ру. Психолог передає замовникові результати досліджень у тер­мінах і поняттях, відомих замовникові, у формі конкретних ре­комендацій. Він не передає ніяких відомостей, які могли б погіршити положення клієнта або замовника.

21.Принцип кодування інформації. На всіх матеріалах психо­логічного характеру вказуються не прізвище, ім’я, по батькові клієнта, а присвоєний йому код, відомий тільки психологу.

22.Принцип контрольованого зберігання відомостей психоло­гічного характеру. Психолог повинен попередньо погодити із за­мовником список осіб, що мають доступ до матеріалів, які харак­теризують клієнта, а також місце й умови їхнього зберігання, мети використання й строки знищення.

23. Принцип коректного використання відомостей психологі­чного характеру. Відомості психологічного характеру про клієнта у жодному разі не повинні підлягати відкритому обговоренню або передачі.

24.Поважай себе як людину і як фахівця! Часто можна почути такі гарні слова: «Головний засіб роботи психолога — це його власна особистість». Але особистість є вищою цінністю й тому вона не повинна виступати в якості «засобу».

отже, етика роботи практичного психолога ґрунтується на за­гальнолюдських моральних цінностях та положеннях сучасного законодавства, яке захищає права людини. Передумови вільного й всебічного розвитку особистості і її поваги, зближення людей, створення гуманного суспільства є визначальними для діяльності психолога. Етичні принципи роботи психолога формують умови, при яких зберігаються й усталюються його професіоналізм, гу­манність дій, повага людей, з якими він працює.

Відповідно до визначених принципів роботи практичного психолога були прийняті етичні стандарти психолога, які вико­ристовуються в усьому світі.

Загальні принципи.

1.Діяльність психолога спрямована на вирішення таких гу­манітарних і соціальних цілей, як благополуччя, здоров’я, висока якість життя, розвиток індивідів і груп у різних формаціях інди­відуального й соціального життя. Оскільки психолог є не єдиним професіоналом, чия діяльність спрямована на досягнення таких цілей, обмін і співробітництво з представниками інших професій бажані й у деяких випадках необхідні, без яких-небудь упере­джень стосовно компетенції й знань кожного з них.

2.Психологія як професія підпорядковується принципами ети­ки: повага до особистості, захист людських прав, почуття відповіда­льності, чесність і щирість стосовно клієнта, обачність у застосу­ванні методик і процедур, професійна компетентність, твердість у досягненні мети втручання і впевненість у його науковій основі.

3.Психологи не повинні брати участь або сприяти розробці методів, спрямованих проти волі індивіда і його фізичної або пси­хологічної недоторканності. Безпосередня розробка, або сприяння в здійсненні катувань або знущань, що є злочином, являє собою най­більш тяжке порушення професійної етики психологів. Вони не по­винні ні в якій якості, ні як дослідники, ні як помічники або спіль­ники, брати участь у катуваннях або будь-яких інших жорстоких, негуманних, або принизливих діях, хто б не був їхній об’єкт, які б обвинувачення, або підозри проти цієї особи не висувалися, і яка би інформація не могла б бути отримана від нього таким шляхом в умовах військового конфлікту, громадянської війни, революції, те­рористичних акцій або будь-яких інших обставин, які могли б бути витлумачені як виправдання таких дій.

4.Всі психологи повинні, як мінімум, інформувати свої професійні об’єднання про порушення прав людини, знущання, жорстокість, негуманні або принизливі умови ув’язнення, хто б не був їхньою жертвою, і про будь-який такий випадок, що став йому відомим.

5.Психологи повинні поважати релігійні й моральні пере­конання своїх клієнтів і враховувати їх при опитуванні, необхід­ному при професійному втручанні.

6.При наданні допомоги психологи не повинні здійснювати дискримінацію за ознакою походження, віку, расової й соціальної приналежності, статі, віросповідання, ідеології, національності або будь-яких інших розходжень.

7.Психологи не повинні використовувати владу або перева­гу стосовно клієнта, які надає їм професія, для отримання прибу­тку або одержання переваг як для себе, так і для третіх осіб.

8. Особливо в письмових документах психологи повинні бу­ти надзвичайно обережні, стримані й критичні стосовно своїх концепцій і висновків з огляду на можливість їхнього сприйняття як зневажливі й що дискримінують людину. Наприклад, адапто­ваний — неадаптований, розумово відсталий і т.ін.

9.Психологи не повинні застосовувати маніпулятивні про­цедури з метою домогтися звертання до них певних клієнтів, а також діяти таким чином, щоб виявитися монополістами у своїй професійній галузі. Психологи, які працюють у громадських ор­ганізаціях, не повинні використати цю перевагу для збільшення власної приватної практики.

10. Психолог не повинен допускати використання свого імені або підпису особами, що не мають належної кваліфікації й підгото­вки, для незаконного застосування психологічних методів. Заснова­ні на обмані дії не повинні прикриватися кваліфікацією психолога.

11. У випадку, коли особисті інтереси клієнта вступають у протиріччя з установою, психолог повинен постаратися викону­вати свої функції з максимальною неупередженістю. Звернення за допомогою в дану установу припускає врахування інтересів клієнта. Повага й увага до нього з боку психолога, що у відповід­них обставинах може виступити як його захисник стосовно адмі­ністрації установи.

Компетентність

1. Права й обов’язки професійного психолога ґрунтуються на принципі професійної незалежності й автономії незалежно від службового становища в певній організації й від професіоналів більш високого рангу та адміністрації.

2. Професійний статус психолога базується на його здатнос­ті і кваліфікації, необхідних для виконання його обов’язків. Пси­холог повинен бути професійно підготовленим і мати спеціаліза­цію в застосуванні методів, інструментарію й процедур, застосо­вуваних у даній галузі. Частиною його роботи є постійна підтри­мка на сучасному рівні своїх професійних знань і вмінь.

3. Психолог не повинен застосовувати методи й процедури, які не пройшли достатньої апробації в рамках сучасних наукових знань, без упередження стосовно існуючої розмаїтості теорій і шкіл.

4. Всі психологічні дані, як результат обстеження, так і ві­домості про втручання й лікування, повинні бути доступні тільки для професійних психологів, у чиї обов’язки входить нерозголо- шення їх серед інших осіб. Психологи повинні вживати заходів для відповідного зберігання документації.

5. Коли інтереси психологічного обстеження або втручання вимагають тісного співробітництва із професіоналами з інших обла­стей знань, психологи повинні забезпечувати відповідну взаємодію так, щоб вона була спрямована на благо психолога і його клієнта.

6. Психологічні методи не повинні змішуватися — як у за­стосуванні, так і в їхньому поданні громадськості — з методами, далекими науковим основам психології.

7. Не відмовляючись від наукової критики там, де вона не­обхідна, психологи не повинні дискредитувати колег або пред­ставників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, і повинні проявляти повагу до тих шкіл і напря­мків, які науково й професійно компетентні.

8.Робота психолога базується на праві й обов’язку проявля­ти повагу (і користуватися такою) до інших професіоналів, особ­ливо в галузях, які близько стикаються у своїй діяльності із пси­хологією.

Про втручання

1. Психологи повинні відмовитися від втручання, якщо вони впевнені, що їхня допомога буде спрямована на шкоду або проти законних інтересів індивідів, груп, організацій.

2.Здійснюючи втручання стосовно індивідів, груп, організа­цій, психолог повинен надати їм необхідну інформацію про ос­новні розв’язувані проблеми, про поставлені цілі і використову­вання певних методик. У випадку неповнолітніх або юридично недієздатних осіб батьки або опікуни повинні бути проінформо­вані. У кожному випадку варто уникати маніпулювання індиві­дами й прагнути до розвитку й автономності конкретної ситуації.

3. Психолог повинен прагнути до завершення втручання й не продовжувати його методами приховання інформації або об­ману як у випадку досягнення поставленої мети, так і у випадку неможливості її досягнення після застосування доступних мето­дів і засобів протягом достатнього часу. В останньому випадку індивід, група, організація повинні бути інформовані про те, які інші психологи або представники інших галузей знання можуть продовжити втручання.

4. У жодному разі воля клієнта — як відносно припинення втручання, так і відносно консультації в іншого психолога, або іншого фахівця — не повинна бути обмежена. Варто заохочувати здатність клієнта приймати рішення на основі достатньої інфор­мації. Психолог може відмовитися продовжувати втручання, як­що воно здійснюється одночасно із втручанням іншого типу, ви­конуваним іншим професіоналом.

5. Психологи не повинні користуватися владою, яка їм нада­ється (за винятком екстремальних обставин праці).

6.Психолог не повинен дозволяти утягнути себе професійно в неясну, невизначену ситуацію, де його роль або функції вияв­ляться недоречними або двозначними.

7.Психологи не повинні втручатися в дії, розпочаті іншими фахівцями.

8. У випадку, коли послуги психолога потрібні для реклам­ної або комерційної компанії, він повинен співробітничати з ме­тою забезпечення правдивості інформації й охорони інтересів людини.

9.Психологи повинні дотримуватися особливої обережності в тому, щоб не викликати необгрунтованих очікувань, здійснити які вони згодом виявляться професійно не здатні.

Про дослідницькі роботи й освіту.

1.Всі психологи, у якій би галузі психології вони не працю­вали, повинні сприяти прогресу науки взагалі й психології зок­рема, здійснюючи дослідження й дотримуючись наукових підхо­дів у своїй діяльності, а також передаючи свої знання студентам та іншим професіоналам.

2.При виконанні досліджень психологи повинні категорич­но відмовлятися від дій, які можуть призвести до постійного, не­поправного або не необхідного збитку для випробуваних. Учас­ники будь-якої дослідницької програми повинні виразити свою недвозначну згоду на проведення експериментів; у випадку не­повнолітніх або юридично недієздатних осіб така згода повинна бути отримана від батьків або опікунів.

3. Якщо психологічне дослідження супроводжується яким- небудь тимчасовим збитком або дискомфортом, як, наприклад, еле­ктричний шок або сенсорна деривація, дослідник повинен у першу чергу впевнитися в тому, що всі учасники досвідів діють зовсім ві­льно, без стороннього тиску в будь-якій формі; до участі не повинен бути допущений ніхто доти, поки дослідник не переконається, що про цей збиток учасники досліджень були сповіщені заздалегідь і дали свою згоду. Навіть у випадку згоди перед експериментом уча­сник дослідження може змінити своє рішення щодо подальшій уча­сті в програмі.

4. Якщо умови експерименту вимагають дезінформації або обману учасника, психолог повинен переконатися в тому, що це не призведе до скільки-небудь тривалого збитку для учасників досліду, і в кожному разі експериментальний характер і необхід­ність обману повинні бути розкриті при закінченні експеримен­тальної програми.

5. Психологічні дослідження в умовах звичайної ситуації, як експериментальні, так і природні, повинні завжди виконува­тися з повагою стосовно достоїнства індивіда, його вірування, інтимних ситуацій та скромності. Особливо це стосується при дослідженні сексуального поводження, а також при обстеженні старих, хворих, ув’язнених, тобто осіб, які мають не тільки пе­вні соціальні обмеження, а й переживають серйозну людську драму.

6. При експериментах над тваринами страждання, шкода або дискомфорт, що не є абсолютно необхідними для досягнення по­ставленої мети й виправданими з погляду науки й інтересів лю­дини, повинні бути виключені або зведені до мінімуму. При хі­рургічних операціях на тваринах повинно застосовуватися знеболювання й вживатися необхідні заходи щодо запобігання ускладненням. Персонал, що безпосередньо займається дослід­ницькою роботою із тваринами, повинен керуватися міжнарод­ними стандартами.

Отже, очевидно, що всі перераховані вище етичні стандарти роботи психолога спрямовані на дотримання прав і свобод люди­ни, на досягнення нею благополуччя, здоров’я, високої якості життя, повного розвитку індивідів і груп у різних формаціях ін­дивідуального й соціального життя.

Усі зазначені правила, принципи, права і обмеження знахо­дять своє відображення у етичних кодексах психологів різних країн світу. Наведемо приклади деяких з них.