Батьківський всеобуч “"Нав'язливі рухи. Як з цим справитися - відповідь психолога”.
Батьківський всеобуч “"Нав'язливі рухи. Як з цим справитися - відповідь психолога”.
Нав'язливі рухи - це симптомокомплекс, який виникає в разі появи страхів, тривог. Нав'язливі рухи, своєю чергою, являють собою рухливість рук, голови, моргання, посмикування тощо.
До нав'язливих рухів належить:
- моргання
- мимовільні дії руками
- затинання, слова паразити в мовленні
- цокання, мимовільне видавання різних звуків
- гризіння нігтів, відривання задирок
- намотування волосся, торкання до мочки вуха, мимовільне відсмикування різних частин тіла
- мастурбація
За цього симптомокомплексу в людини спостерігається адекватність поведінки, нормальне сприйняття дійсності. Пацієнти усвідомлюють проблеми і намагаються їх пригнічувати. Такі люди намагаються "керувати" своїм тілом, але це безрезультатно, оскільки людям, невпевненим у собі, важко позбутися страхів, емоцій.
Причини неврозу нав'язливих рухів
Психологічна травма провокує розвиток неврозу. Такий стрес організму може завдати сварка, переляк, агресія, тривога. Ще одна причина - це примус до небажаної дії, форсований темп життя.
Симптоми нав'язливих дій
Особливість неврозу нав'язливих рухів полягає у виникненні страхів, непередбачуваних нав'язливих ідей. У людей, які страждають на цю хворобу, з'являється специфічна поведінка. Вона зазвичай спрямована на боротьбу з нав'язливими рухами:
перестраховка в усьому;
дезінфікування одягу;
багаторазове миття рук;
присутня гидливість до чужих речей;
не відвідують басейни, ресторани, театри;
бояться літати;
бояться їздити на автомобілі, метро;
бояться гострих предметів;
вигадування хвороб і постійне відвідування лікарів.
Діагностика неврозу ґрунтується на скаргах пацієнта, його поведінці та на
результатах загального обстеження у психотерапевта. Об'єктивне дослідження необхідне, щоб запобігти розвитку змін у психологічному стані людини.
Після виявлення симптомів неврозу людині варто звернутися до
фахівця і повідомити йому про перший прояв хвороби. Пацієнт разом із
психологом, лікарем повинен проаналізувати причини виниклого
розладу. У результаті лікар допомагає хворому позбутися страхів,
тривог. Він дає настанови щодо поведінки людини за нормальних умов
життя та за стресових ситуацій.
Найголовнішим під час лікування є настрій людини. Щоб домогтися
ефективних результатів, необхідно за ним стежити, покращувати його,
довше перебувати в колі друзів, знайомих, гуляти на свіжому повітрі.
Профілактику неврозу варто починати ще з внутрішньоутробного розвитку. Плоду необхідно рости в спокої, доброзичливій атмосфері й отримувати необхідні речовини, вітаміни.
Після народження малюк має перебувати в благополучній сім'ї з люблячими батьками. Не варто перехвалювати дитину, вказувати на її недоліки, необхідно вести правильне виховання, яке не зашкодить психіці.
Дорослій людині слід контролювати свій розпорядок дня. У ньому мають бути присутні і зарядка, і відпочинок, і час для роботи.
Ефективний вплив мають і заняття фізкультурою. Активізація м'язового та мозкового тонусу допоможе уникати стресових ситуацій.
Прояв нав'язливості в дітей
Обгризання нігтів, клацання пальцями, однотипні гримаси, прицмокування, покашлювання, шмигання носом, моргання з явним зусиллям, скрегіт зубами, повороти шиї, помахи кистями рук, покручування ґудзика на одязі, накручування волосся на палець і висмикування волосся, стереотипне повторення одного й того самого слова - всього не перелічиш. Буває й так, що одночасно з цим у поведінці дитини з'являються безглузді ритуали.
Наприклад, дитина оминає всі перешкоди тільки з одного боку, праворуч
або ліворуч; дме на долоні, перш ніж сісти за стіл; закриваючи двері, смикає дверну ручку певну кількість разів. На прохання батьків припинити
нав'язливі дії малюк може відповісти безглуздим спалахом роздратування, дитячою істерикою, чого раніше за ним не водилося.
Самій дитині всі ці прояви можуть не завдавати зовсім жодних незручностей - якщо, звісно, вона не травмує себе. Стандарту лікування неврозу нав'язливих станів також не існує - тут все залежить від конкретного лікаря-невролога.
Поспостерігайте за дитиною, коли вона отримує довгоочікуване морозиво або шоколадку: чи є симптом? Чи є нав'язливі рухи, коли дитина чимось захоплена?
Фактори, які можуть запустити механізм:
Оскільки має місце підвищена чутливість, то для провокування початку розладу таким дітям достатньо малопомітного для оточуючих людей стресу. Саме через це поява "рухів" у поведінці дитини для дорослих здається не пов'язаною з якимись подіями.
Проте первинний "пусковий момент" завжди присутній. Це може бути:
- сильний стрес;
- тривале перебування в психологічно неблагополучній обстановці;
- тотальні помилки у вихованні - потурання або надмірна
суворість;
- дефіцит уваги;
- зміни у звичному житті - переїзд, зміна дитячого садка, від'їзд
батьків та їхня довга відсутність.
- тривале емоційне перевантаження в сім'ї (скандали і розлучення);
- наслідування в дитячому колективі. Діти наслідують симптоми лідера
групи (причому неважливо навіть, ровеснику чи дорослому), наслідують
предмету симпатії, наслідують навіть героїв фільмів!
- перевтома;
- недосипання;
- недоїдання і так далі
Тому, при появі симптомів батькам потрібно добре подумати, а що передувало цьому - чи були конфлікти в сім'ї, у дитячому колективі, чи хворів чимось малюк, чи приймав при цьому будь-які медикаменти.
Тимчасовому стресовому синдрому завжди є пояснення, у нього завжди є причина. А ось у психічного захворювання причини найчастіше може не виявитися. Якщо нічого не змінювалося, не боліло, жодних ліків дитина не приймала, у неї не було температури, вона добре їла і спала, а вранці вона
мотає головою з боку в бік, морщиться, моргає і мружиться, намагається сховатися, втекти, трясе руками без перерви вже биту годину - це, безумовно, привід для звернення до дитячого невролога, а потім і до дитячого психіатра.
Рекомендації для батьків
Рухи, які здійснює дитина, невмотивовані, їх дуже складно взяти під контроль. Примітно, що дитина починає повторювати такі рухи саме тоді, коли потрапляє в незручну або некомфортну, з психологічної точки зору, ситуацію. Якщо вона боїться, якщо вона розгублена, засмучена, роздратована, ображена, вона починає компенсувати дискомфорт звичним і заспокійливим для неї рухом або цілою серією таких.
Батькам не варто акцентувати увагу на нав'язливих рухах - і вже тим паче намагатися забороняти дитині їх здійснювати. Вона робить їх неусвідомлено (або практично неусвідомлено), а тому заборонити їх у принципі неможливо, а ось посилити емоційне порушення заборонами - легко. Краще відволікти дитину, попросити її зробити щось, допомогти, кудись разом сходити.
Не можна підвищувати голос і кричати на дитину в той момент, коли в неї
почалася серія невмотивованих рухів. Реакція батьків має бути бути спокійною, адекватною, щоб не налякати дитину ще сильніше. Краще всього продовжувати говорити з малюком тихим, спокійним голосом, короткими реченнями, не сперечатися з ним, у жодному разі не залишати
його самого. Не варто також дивитися малюкові прямо в очі. Дитина дуже
потребує того, щоб з нею поговорили, обговорили її проблему. Зрештою, у неї ці нові "шкідливі" звички теж викликають подив і переляк. Часом саме довірливе спілкування допомагає позбутися від проблем.
Спеціальних пігулок немає, але є інші, більш дієві способи допомогти дитині позбутися неврозу - це любов мами й тата, терпіння, час і участь. Якщо батьки візьмуть за правило щодня гуляти зі своїм чадом, обговорювати фільми та книжки, які разом подивилися і прочитали, якщо вдома створять сприятливі емоційні умови, то досить швидко в дитини зникнуть усі нав'язливі стани та рухи, які так турбували її родичів.
Допоможе й домашня відеозйомка - діти часто взагалі не усвідомлюють
наявність у себе нав'язливих рухів, доки їм не показали збоку.
Коментарі
Дописати коментар